Олександр Архипенко: український новатор кубізму в скульптурі

Олександр Порфирович Архипенко народився 30 травня 1887 року в Києві і став одним із тих митців, хто докорінно змінив уявлення про скульптуру ХХ століття. Він першим переніс принципи кубізму в тривимірний простір, зробив порожнечу повноцінним елементом форми і створив роботи, які сьогодні зберігаються в Метрополітен-музеї, Центрі Помпіду, Тейт і десятках інших провідних зібрань світу.

Його скульптури продають на аукціонах за мільйони доларів — у 2024 році «Жінка, що розчісує волосся» пішла з молотка за понад 5 мільйонів. Водночас в Україні ім’я Архипенка довго залишалося в тіні. Радянська влада вважала його «буржуазним формалістом», а роботи знищувала. Сьогодні ситуація змінюється: митець повертається додому через виставки, колекції музеїв і пам’ятні знаки.

Ця стаття розповідає не лише біографію, а й механізм його головних відкриттів, вплив на світове мистецтво та те, чому Архипенко до кінця життя підписувався «українець».

Київське коріння і шлях у Париж

Батько Архипенка, Порфирій Антонович, викладав інженерні дисципліни в Київському університеті Святого Володимира і навіть мав винаходи. Дід був іконописцем. Саме ця суміш точних наук і сакрального мистецтва вплинула на майбутнього скульптора. У дитинстві Олександр рік пролежав після травми ноги, копіюючи малюнки Мікеланджело з книги, яку подарував дід. Тоді він вирішив, що інженерія йому не підходить.

У 1902–1905 роках Архипенко навчався в Київському художньому училищі. Його однокурсниками були Олександр Богомазов і Володимир Бурлюк. У 1905-му його відрахували за участь у студентському страйку. Після короткого періоду в Москві він у 1908 році вирушив до Парижа. Там оселився в колонії «Вулик» (La Ruche), де мешкали Соня Делоне, Натан Альтман та інші вихідці з українських земель.

Офіційна школа красних мистецтв не сподобалася. Архипенко протримався лише кілька тижнів і пішов вивчати єгипетську, ассирійську та архаїчну грецьку скульптуру в Луврі. Саме там сформувався його принцип: спрощення форми не заради моди, а заради суті.

Негативний простір: коли порожнеча стає матеріалом

Головне відкриття Архипенка — використання «негативного простору». Він замінював опуклі частини тіла увігнутими поверхнями й наскрізними отворами. Голова могла стати діркою, торс — порожниною, а контур волосся чи руки створював силует обличчя.

Легенда, яку сам митець неодноразово повторював, пояснює джерело ідеї. Батьки купили дві однакові вази. Хлопчик поставив їх поруч і раптом побачив між ними третю — утворену порожнечею. «Порожнечі на моїх скульптурах мають творче коріння… Пустоти стають основою для народження асоціацій», — писав він пізніше.

У роботі «Жінка, що розчісує волосся» (1915) голова відсутня. Її формує контур руки й волосся. Світло проходить крізь отвір, і скульптура починає «дихати». Це був радикальний крок: до Архипенка скульптура починалася там, де матеріал стикається з простором. Він перевернув формулу — простір став частиною матеріалу.

Сучасники сприйняли це по-різному. Поет Іван Ґолль писав: «Кожен об’єкт також присутній у своїй протилежності. Буття і небуття. Повнота виражається через порожнечу». Кардинал Венеції, навпаки, звинувачував митця у спотворенні «Божої подоби».

Скульптомалярство і архипентура — винаходи за межами традиції

Архипенко не зупинився на скульптурі. Він створив «скульптомалярство» — гібрид живопису й рельєфу, де колір і об’єм працюють разом. У серії «Медрано» (1912–1914) він використовував скло, дерево, метал і фарбу, створюючи циркових персонажів, що виходять за межі класичного поняття скульптури.

У 1924–1927 роках митець запатентував «архипентуру» — апарат для показу змінних зображень. Це була механічна картина з рухомими смугами полотна, яка створювала ілюзію руху. Архипенко присвятив винахід Томасу Едісону та Альберту Ейнштейну. Хоча комерційного успіху пристрій не мав, ідея випередила час і нагадує сучасні динамічні білборди.

Пізніше він експериментував із плексигласом і внутрішнім підсвічуванням, створюючи скульптури, що світяться зсередини. Це вже 1940–1950-ті роки, коли більшість сучасників вважали його класиком, а він продовжував шукати.

Від Венеції до Нью-Йорка: визнання і новий дім

У 1920 році Архипенко став першим українцем, який взяв участь у Венеційському бієнале. Йому виділили окремий зал. Скульптура «Гондольєр» викликала фурор. Наступні роки пройшли між Парижем і Берліном, де він відкрив власні школи.

У 1923 році разом із дружиною Анжелікою (скульпторкою Ґелою Форстер) митець переїхав до США. Отримав громадянство 1929-го. Викладав у Нью-Йорку, Чикаго, Канзас-Сіті, відкрив школу в Вудстоку. У 1933 році його роботи експонувалися в українському павільйоні на Всесвітній виставці в Чикаго «Століття прогресу».

Архипенко підтримував зв’язки з українською діаспорою. Створював портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, князя Володимира. У документах завжди вказував національність «українець».

Що сталося з роботами в Україні і де їх бачити сьогодні

У 1934 році діаспора подарувала Національному музею у Львові скульптуру «Ма». Архипенко знизив ціну до символічної і писав директорові: «Я дуже щасливий, що моя робота буде зберігатися близько до українського серця». У 1952 році радянська влада знищила її разом із сотнями інших творів як «формалістичні».

Сьогодні в Україні роботи Архипенка є в Національному художньому музеї України та Національному музеї у Львові. Нещодавно Музей сучасного українського мистецтва Корсаків придбав літографії з серії «Живі форми» (1963). У Києві встановлено пам’ятний знак «Повернення Архипенка», є вулиця його імені, випущена ювілейна монета.

У світі найбільші зібрання — у Саарбрюкені (Німеччина, за заповітом), Музеї Ізраїлю в Тель-Авіві, МоМА, Метрополітен-музеї, Гуггенхаймі, Центрі Помпіду, Тейт.

Ключові роботи, які варто знати

Джерело: каталоги The Archipenko Foundation та аукціонні дані Christie’s.

Архипенко залишив понад тисячу творів і 118 персональних виставок. Він навчав Альберто Джакометті, вплинув на Генрі Мура і ціле покоління скульпторів, які працювали з простором і порожнечею.

Його гасло було простим: «Шукаймо далі!». І він шукав до останнього дня — помер 25 лютого 1964 року в нью-йоркській майстерні, працюючи над «Царем Соломоном».

Сьогодні, коли Україна повертає собі імена, викреслені радянською історією, Олександр Архипенко стоїть серед перших. Не як «американський скульптор українського походження», а як українець, який змінив світову пластику.