Ілля Ріпин — один із найпотужніших реалістів ХІХ — початку ХХ століття, чиї полотна досі змушують зупинятися і розглядати кожну деталь. Народився він на Харківщині, у родині з козацьким корінням, а став символом епохи, яку намагалися привласнити імперії. Сьогодні його ім’я звучить у нових підписах музеїв світу: український художник.
Його «Запорожці» вже понад століття залишаються не просто картиною, а образом свободи. «Бурлаки на Волзі» показують фізичний і духовний тягар. Портрети Толстого, Шевченка, Мусоргського розкривають людину глибше за будь-які слова. Але за всією славою стоїть складне питання ідентичності, яке лише зараз починає вирішуватися чесно.
Ця стаття зібрана з архівних документів, свідчень сучасників і рішень провідних музеїв 2023–2025 років. Тут — не суха біографія, а історія митця, який усе життя носив у собі Слобожанщину.
Козацьке коріння і Чугуївське дитинство
Ілля Юхимович Ріпин народився 5 серпня 1844 року (за старим стилем — 24 липня) у слободі Осинівка біля Чугуєва Харківської губернії. Батько, Юхим Васильович, походив із неслуживих слобожанських козаків. Дід носив прізвисько Ріпа — звідси й прізвище, яке сам художник писав як Рѣпинъ. За нормами української фонетики того часу це звучало як Ріпин.
Родина жила скромно. Батько торгував кіньми, мати Тетяна Степанівна вчила дітей грамоти. Уже з семи років Ілля малював. Перші фарби йому дав двоюрідний брат. У одинадцять хлопця віддали до школи топографів, але її швидко закрили. Тоді він потрапив до іконописної майстерні Івана Бунакова. Там навчився працювати з темперою, золотом і великими поверхнями.
Чугуїв того часу був типовим військовим поселенням Слобідської України. Козацька пам’ять ще жила в побуті, піснях і оповіданнях. Саме це середовище сформувало в Ріпина глибоке відчуття свободи й народного характеру, яке пізніше вирветься назовні в «Запорожцях».
Від іконописної артілі до Петербурзької академії
У 1863 році дев’ятнадцятирічний Ілля зібрав усі зароблені гроші й вирушив до Санкт-Петербурга. Спочатку його не прийняли до Академії мистецтв. Він ходив вільним слухачем, малював у школі Товариства заохочення мистецтв і майже голодував. Лише через кілька місяців його зарахували студентом.
Навчання тривало майже вісім років. Учителем і другом став Іван Крамськой. Саме він познайомив молодого художника з ідеями передвижників — групи, яка відмовлялася від академічних міфів і хотіла малювати реальне життя. У 1871 році Ріпин отримав Велику золоту медаль за картину «Воскресіння дочки Іаіра». Це дало право на шестирічне стажування за кордоном.
Він побував у Парижі, Італії, Австрії. Там побачив імпресіоністів, але залишився вірним реалізму. Повернувшись, став одним із лідерів Товариства пересувних художніх виставок. Його роботи одразу викликали резонанс — бо вони говорили про соціальні проблеми без прикрас.
Головні полотна: від «Бурлаків» до «Івана Грозного»
«Бурлаки на Волзі» (1870–1873) стали першим великим успіхом. Ріпин малював їх після поїздки Волгою. Одинадцять чоловіків тягнуть барку. У центрі — молодий хлопець, який ще не втратив сили й надії. Картина стала символом народного страждання і водночас гідності.
Потім з’явилися «Хресний хід у Курській губернії» (1880–1883), «Не чекали» (1884–1888) і «Іван Грозний і син його Іван» (1883–1885). Остання робота викликала скандал. Цар Олександр III наказав зняти її з виставки. Ріпин показував не героя, а вбивцю, який у розпачі тримає вмираючого сина.
Кожна з цих картин будується на глибокому психологізмі. Ріпин не просто фіксував подію — він шукав внутрішній стан людини. Його портрети Толстого, Мусоргського, Третьякова стали канонічними. Він малював швидко, іноді за один-два сеанси, але схоплював характер з вражаючою точністю.
Українська тема, яку неможливо було замовчати
Незважаючи на життя в Петербурзі й Москві, Ріпин постійно повертався до української тематики. Він товаришував з істориком Дмитром Яворницьким, листувався українською, збирав козацькі реліквії.
Найвідоміша робота — «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891). Над нею він працював одинадцять років. Писав ескізи на Кубані, у Качанівці, у маєтку Яворницького. Більшість персонажів — реальні люди: сам Яворницький став писарем, а отамана Сірка малювали з кількох моделей. Картину купив Олександр III за рекордну суму — 35 тисяч рублів.
Окрім «Запорожців» є «Вечорниці» (1881), «Українка біля тину», «Софія Драгомирова в українському вбранні», «Козаки на Чорному морі», незакінчений «Гопак» (1927). У 1888 році Ріпин написав портрет Тараса Шевченка, який зараз зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Він також робив ескізи до пам’ятника Кобзареві.
У листах художник прямо писав про любов до українських пісень, вишиванок і «хохляцького нутра». Він учив дітей українських казок і пісень. Це не було модою — це було його внутрішнє «я».
Ріпин чи Рєпін: як прізвище стало полем боротьби
Сам художник підписувався Рѣпинъ. У російській традиції це читалося як Рєпін. Українські філологи й історики давно наголошували: за нормами української мови ХІХ століття друга літера «ѣ» звучала як «і». Звідси правильна форма — Ріпин. Додатковий аргумент — козацьке прізвисько Ріпа.
До 2022–2024 років більшість світових музеїв писали «російський художник». Ситуація почала змінюватися після повномасштабного вторгнення. У січні 2024 року найбільший музей Фінляндії Ateneum змінив підпис і вказав українське походження. Метрополітен-музей у Нью-Йорку зробив те саме ще раніше. Українські міста перейменовують вулиці з Рєпіна на Ріпина.
Це не «українізація» задним числом. Це повернення фактів, які імперія довго замовчувала. Архівні метричні книги Чугуєва підтверджують: і батько, і дід художника народилися на території сучасної України.
Останні тридцять років у «Пенатах»
У 1899 році Ріпин купив ділянку в Куоккалі (нині Рєпіно) на узбережжі Фінської затоки. Там збудував садибу «Пенати». Після революції 1917 року територія опинилася у складі незалежної Фінляндії. Художник залишився там.
Радянська влада кілька разів пропонувала йому повернутися. Він відмовлявся. У листах писав, що хоче бути похованим у Чугуєві, під «Чугуївською горою» — так він назвав пагорб біля будинку. Помер 29 вересня 1930 року. Поховали його в «Пенатах».
Останні роботи — автопортрети старого митця, який дивиться на себе з сумнівом і гідністю. Він уже не належав жодній імперії. Належав лише своїй творчості й пам’яті про Слобожанщину.
Де сьогодні можна побачити роботи Іллі Ріпина
Найбільші зібрання — у Третьяковській галереї (Москва) і Російському музеї (Санкт-Петербург). В Україні роботи зберігаються в Харківському художньому музеї (один із варіантів «Запорожців»), Національному музеї Тараса Шевченка, Київській картинній галереї, Полтавському художньому музеї.
Після 2022 року багато українських музеїв активізували роботу з промоції спадщини Ріпина саме як українського митця. Виставки в Києві 2023–2025 років прямо ставили питання ідентичності. У Європі та США куратори все частіше вказують у підписах «український художник».
Цифрові копії високої якості доступні на сайтах Wikimedia Commons і в цифрових архівах музеїв. Це дозволяє побачити деталі, які в залах іноді губляться через відстань.
Ключові інсайти
Ілля Ріпин — не «російський художник українського походження». Він — українець, який творив у Російській імперії. Його козацьке коріння, любов до української мови й теми, відмова повертатися в СРСР — усе це факти, які сьогодні повертають собі справедливість.
Його картини не старіють, бо говорять про свободу, гідність і людську душу. «Запорожці» сьогодні знову актуальні — українські військові вже кілька разів відтворювали сюжет у фотографіях на фронті. Це найкраще підтвердження: мистецтво Ріпина живе.
Коли ви стоїте перед його полотном, ви бачите не просто майстерність ХІХ століття. Ви бачите людину, яка ніколи не зрадила своєму внутрішньому Чугуєву.