На підконтрольних територіях України сьогодні на кожні 100 жінок припадає приблизно 86–87 чоловіків. Жінки становлять 53–54 % населення, чоловіки — 46–47 %. Ці цифри майже не змінилися з довоєнного періоду, але структура за віком і майбутні перспективи суттєво інші.
Війна, масова міграція жінок і дітей, бойові втрати серед чоловіків і довготривалі демографічні тенденції створили складну картину. Загальний баланс формально стабільний, проте в репродуктивному віці ситуація вже змінюється, а після завершення активних бойових дій може стати ще помітнішою.
Нижче — розбір актуальних оцінок Інституту демографії НАН України, даних Держстату, міжнародних прогнозів і того, як це впливає на сімейну структуру, ринок праці та суспільство.
Які цифри фіксують демографи сьогодні
Точної офіційної чисельності населення за статтю станом на 2026 рік немає. Держстат обмежив публікацію багатьох показників через воєнний стан і відсутність повноцінного обліку на окупованих територіях. Тому спеціалісти працюють з оцінками.
За розрахунками Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, на територіях, де органи влади здійснюють повноваження, проживає близько 28–31 млн осіб. Інші моделі (МВФ, окремі міжнародні агентства) дають діапазон 30–33 млн. Жінки в цих оцінках стабільно переважають.
Міжнародні бази даних (UN World Population Prospects) показують співвідношення близько 87 чоловіків на 100 жінок у 2026 році. Українські експерти говорять про 86–90. Різниця невелика і пояснюється різним урахуванням тимчасово переміщених і тих, хто виїхав за кордон.
До повномасштабного вторгнення картина була майже ідентичною. За даними Держстату, від 1991 до початку 2022 року на 100 жінок припадало 86 чоловіків. За результатами останнього повного перепису жінки становили 53,7 %, чоловіки — 46,3 %.
Важливо розуміти: загальне співвідношення маскує сильні розбіжності за віком. У молодших групах хлопчиків і юнаків більше, у старших — різко переважають жінки. Саме ця вікова структура зараз визначає, як змінюватиметься баланс у найближчі десятиліття.
Як війна змінила баланс статей
Повномасштабна війна вплинула на співвідношення двома протилежними механізмами. З одного боку, бойові втрати переважно чоловічі. З іншого — серед тих, хто виїхав за кордон, абсолютна більшість — жінки з дітьми.
За оцінками, з початку 2022 року за кордон виїхали мільйони українців, і близько 80 % дорослих серед них — жінки. Чоловіки 18–60 років мали обмеження на виїзд. Це тимчасово збалансувало загальну картину: втрати чоловіків на фронті частково компенсувалися від’їздом жінок.
Олександр Гладун, заступник директора Інституту демографії НАН України, неодноразово підкреслював ключовий момент: після закінчення війни значна частина жінок репродуктивного віку, ймовірно, не повернеться. Через це загальне співвідношення може зміститися до 90–91 чоловіка на 100 жінок.
У віці 15–49 років прогноз ще чіткіший. За розрахунками інституту, після 2025 року тут може бути близько 110 чоловіків на 100 жінок. Причина проста: саме ця вікова група жінок становить більшість серед тих, хто виїхав, і багато хто вже інтегрувався в країнах ЄС.
Тривалість війни прямо впливає на ймовірність повернення. Чим довше триває конфлікт, тим більше сімей створюють нове життя за кордоном, діти йдуть до школи, жінки знаходять роботу. Повернення стає менш ймовірним.
Різниця за віковими групами: від народження до старості
Природне співвідношення при народженні в Україні стабільне — 105–106 хлопчиків на 100 дівчаток. Це біологічна норма для більшості країн. До підліткового віку перевага хлопчиків зберігається.
| Вікова група | Чоловіків на 100 жінок (оцінка 2025–2026) | Ключовий фактор |
|---|---|---|
| 0–14 років | 103–106 | Природна перевага хлопчиків при народженні |
| 15–29 років | 98–102 | Міграція, мобілізація, часткове повернення |
| 30–49 років | 85–90 | Військові втрати + виїзд жінок |
| 50–64 роки | 70–82 | Накопичена вища смертність чоловіків |
| 65+ років | 45–55 | Значно довша тривалість життя жінок |
Джерело: узагальнені оцінки Інституту демографії НАН України та міжнародних демографічних баз.
Після 30–40 років баланс змінюється. Чоловіки частіше гинуть від зовнішніх причин, серцево-судинних захворювань, мають вищий рівень ризикованої поведінки. Війна лише посилила цей розрив у середніх вікових групах.
У віці 65+ на 100 жінок припадає вже менше 60 чоловіків. Серед пенсіонерів частка жінок стабільно тримається близько 60–61 %. Це не нове явище — воно спостерігалося і до 2022 року.
Історичний контекст і довготривалі фактори
Перевага жінок в Україні не виникла раптово. Після Другої світової війни співвідношення було ще більш зміщеним на користь жінок — близько 75 чоловіків на 100 жінок у 1950 році. Поступово воно вирівнювалося і стабілізувалося на рівні 86–87.
Три основні довготривалі фактори:
- Вища смертність чоловіків від нещасних випадків, отруєнь, суїцидів і серцево-судинних хвороб.
- Історичні втрати чоловічого населення у війнах XX століття.
- Традиційна різниця в тривалості життя: жінки живуть на 8–12 років довше.
Під час війни тривалість життя чоловіків різко впала. Окремі оцінки показують падіння до 57–65 років залежно від періоду та методології. У жінок зниження було менш різким — до 70–74 років. Після стабілізації ситуації демографи очікують зростання до приблизно 68 років для обох статей, але розрив, ймовірно, збережеться.
Ще один фактор — економічна поведінка. Чоловіки частіше зайняті у професіях з підвищеним ризиком (гірництво, будівництво, транспорт, силові структури). Це традиційно збільшує чоловічу смертність у працездатному віці.
Що чекає на репродуктивний вік і сімейну демографію
Найбільш чутлива зона — вік 15–49 років. Саме тут формується майбутнє народжуваності. Якщо прогноз Інституту демографії справдиться і після війни тут буде близько 110 чоловіків на 100 жінок, це створить нову реальність для шлюбного ринку.
У практичному вимірі це означає, що частина чоловіків репродуктивного віку стикатиметься з дефіцитом потенційних партнерок всередині країни. Водночас багато жінок, які виїхали, вже мають дітей або створюють сім’ї за кордоном.
Народжуваність і так перебуває на історичному мінімумі. У 2025–2026 роках сумарний коефіцієнт народжуваності оцінюється близько 0,9–1,3 дитини на жінку — значно нижче рівня простого відтворення (2,1). Смертність перевищує народжуваність у 2,5–3,5 раза залежно від регіону та періоду.
У першому півріччі 2026 року, за окремими реєстраційними даними, на одну народжену дитину припадало понад 3,5 смертей. Це один з найгірших показників у світі.
Сімейна політика після війни матиме справу не лише з низькою народжуваністю, а й зі зміненим гендерним балансом у ключовому віці. Програми підтримки сімей, житло, доступне дошкілля і гнучкий ринок праці стануть критичними, якщо держава захоче стимулювати повернення жінок і народження дітей в Україні.
Регіональні особливості та міграційні хвилі
Співвідношення статей неоднакове по регіонах. У прифронтових і деокупованих областях чоловіче населення скоротилося сильніше через мобілізацію і втрати. У західних областях, які прийняли найбільше внутрішньо переміщених осіб, частка жінок і дітей тимчасово зросла.
Внутрішня міграція також відіграє роль. Багато сімей переїхали з небезпечних регіонів у відносно спокійніші міста. Чоловіки часто залишалися або поверталися на роботу чи службу, тоді як жінки з дітьми осідали в нових місцях.
Після закінчення активних бойових дій можлива зворотна хвиля. Частина внутрішньо переміщених повернеться додому, частина — ні. Зовнішня міграція ще важливіша: рішення мільйонів жінок про повернення або остаточне осідання за кордоном стане головним фактором, який визначить кінцеве співвідношення.
Поширені міфи про «дефіцит чоловіків»
У публічному просторі часто звучать спрощені твердження. Розберемо найпоширеніші.
Міф 1. «В Україні катастрофічно не вистачає чоловіків». Загальне співвідношення залишається близьким до довоєнного. Дефіцит відчутний у певних вікових групах і регіонах, але не є тотальним.
Міф 2. «Після війни жінок стане набагато більше». Насправді прогноз протилежний: через не повернення жінок загальне співвідношення може зміститися ближче до рівноваги або навіть на користь чоловіків у репродуктивному віці.
Міф 3. «Все вирішує лише війна». Ні. Вища чоловіча смертність, різниця в тривалості життя і низька народжуваність існували десятиліттями. Війна лише прискорила і змінила структуру дисбалансу.
Міф 4. «Молоді чоловіки всі на фронті, тому в містах їх майже немає». Мобілізація охопила значну частину, але не всю. Багато чоловіків працюють у критичній інфраструктурі, мають бронювання або перебувають у тилових підрозділах. У великих містах чоловіче населення скоротилося, але не зникло.
Практичні наслідки для суспільства та економіки
Змінений гендерний баланс впливає на кілька сфер одразу.
На ринку праці вже помітна більша участь жінок у традиційно «чоловічих» професіях — будівництво, транспорт, промисловість. Частка жінок у цих галузях зросла на 15–18 відсоткових пунктів у перші роки війни. Це вимушена адаптація, але вона може закріпитися.
У сфері догляду та соціальних послуг навантаження на жінок зросло. Багато сімей стали однобатьківськими через загибель, зникнення безвісти або тривалу службу чоловіків.
Пенсійна система відчуває тиск: серед пенсіонерів жінки становлять близько 60 %. Зі скороченням загальної чисельності населення і зростанням частки людей похилого віку навантаження на працюючих зростатиме.
Освіта та наука також мають гендерну специфіку. У вищій освіті на окремих рівнях вже спостерігаються зсуви, пов’язані з мобілізацією чоловіків.
Для сімейної політики ключовим стане створення умов, за яких жінки репродуктивного віку захочуть повертатися і народжувати в Україні. Без цього демографічна яма поглиблюватиметься незалежно від співвідношення статей.
З практики демографічних досліджень видно, що країни, які проходили подібні дисбаланси після воєн, відновлювали рівновагу десятиліттями. Україна зараз перебуває на початку цього шляху. Точні цифри змінюватимуться залежно від тривалості війни, політики повернення біженців і економічного відновлення. Але базова тенденція вже сформована: загальний баланс статей залишиться зміщеним на користь жінок у старших віках, а в репродуктивному віці можливий зсув у протилежний бік.
Розуміння цих механізмів потрібне не для алармізму, а для реалістичного планування — від сімейної політики до ринку праці та системи соціального захисту.