Довгоочікувана екранізація «Одіссеї» Гомера від Крістофера Нолана вийшла в прокат. Кінокритик Дмитро Десятерик порівнює її з попередніми адаптаціями, починаючи від німого кіно, і вважає, що попри видовищність Нолан не перевершив попередників. У тексті є спойлери.
Музо, повідай мені про бувалого мужа… Цими рядками розпочинається «Одіссея» Гомера — модель оповіді про подорож і повернення додому, що заклала основи західної цивілізації.
Попередні адаптації
Екранізації з’являлися майже з перших днів кінематографа. Серед них — коротка стрічка Жоржа Мельєса «Острів Каліпсо: Улісс і велетень Поліфем» 1905 року з трюками подвійної експозиції та стоп-кадру. У 1911 році Джузеппе де Ліґуоро зняв 44-хвилинну версію з бюджетом 200 тисяч доларів. У 1954 році Маріо Камеріні створив масштабний пеплум з Кірком Дугласом. У 1968 році Франко Россі випустив 8-серійний телесеріал зі стриманою реалістичною естетикою. У 2024 році Уберто Пазоліні представив антивоєнну драму «Повернення» з Рейфом Файнзом і Жюльєт Бінош.
Сьогодні Нолан використав понад два мільйони футів плівки IMAX 70 мм вартістю близько 3 мільйонів доларів при бюджеті 250 мільйонів. Фільм вражає візуалами: дерев’яний кінь, печера Поліфема, Аїд і Сцилла. Метт Деймон зіграв Одіссея, Енн Гетевей — Пенелопу, а Шарліз Терон — Каліпсо. Критик відзначає сильні візії, але слабкі діалоги та одноманітні емоції героїв.