Пастель — це художній матеріал у вигляді м’яких кольорових паличок і водночас самостійна техніка створення зображень. Вона поєднує в собі властивості малюнка та живопису: дозволяє працювати штрихом, як олівцем, і одночасно створювати бархатисті живописні поверхні з чистим, насиченим кольором.
На відміну від олійних чи акварельних фарб, пастель майже не потребує розчинників. Пігмент наноситься безпосередньо на шорстку поверхню, а відтінки змішуються прямо на папері. Саме тому роботи в цій техніці зберігають свіжість і легкість, яку важко повторити іншими матеріалами.
У статті розберемо, з чого складається пастель, які існують її види, як правильно працювати з нею на різних рівнях підготовки і що робити, щоб роботи не обсипалися з часом.
Що таке пастель і з чого вона складається
За визначенням, пастель — це спресовані в палички тонко подрібнені пігменти з мінімальною кількістю сполучної речовини. Назва походить від італійського pastello (зменшувальне від pasta — «тісто»), бо маса справді нагадує м’яке тісто, яке формують і сушать.
Основні компоненти:
- пігмент (той самий, що використовують у професійних фарбах);
- наповнювач (крейда, каолін або гіпс) — регулює м’якість і світлість тону;
- сполучник (гумміарабік, трагакант, іноді молоко або метилцелюлоза) — тримає частинки разом, але в дуже малій кількості.
Чим менше сполучника, тим м’якша пастель і тим яскравіший, «чистіший» колір. Саме висока концентрація пігменту дає той характерний бархатистий блиск і глибину, за які цінують техніку.
Пастель працює механічно: частинки чіпляються за фактуру паперу. Тому поверхня обов’язково має мати «зубець» — дрібну шорсткість. На гладкому папері матеріал майже не тримається.
Коротка історія: від ескізів Леонардо до імпресіоністів
Перші згадки про кольорові крейди з’являються ще в XV столітті. Леонардо да Вінчі та інші італійські майстри використовували червону сангіну, чорний італійський олівець і білу крейду для підготовчих малюнків — техніку тоді називали «а пастеллю».
Справжній розквіт настав у XVIII столітті. Венеційська художниця Розальба Карр’єра зробила пастель модним матеріалом для портретів. Її роботи підкорювали паризькі салони, а за нею пішли французькі майстри — Моріс Кантен де Латур, Жан-Батист Перроно, Жан-Етьєн Ліотар. Пастель дозволяла швидко створювати живі, світлі портрети без довгого висихання олії.
У XIX столітті техніку майже забули, але Едгар Дега повернув їй актуальність. Він працював великими форматами, використовував сміливі штрихи, розтушовував пастель парою і навіть комбінував її з олією та аквареллю. Завдяки Дега пастель стала повноцінним живописним засобом, а не лише допоміжним матеріалом.
Сьогодні пастель знову популярна серед художників, які цінують швидкість, портативність і чистоту кольору.
Основні види пастелі: порівняння
Існує три головні типи пастелі, які відрізняються складом і характером роботи.
| Вид | Склад | Особливості | Для кого підходить |
|---|---|---|---|
| Суха (м’яка / тверда) | Пігмент + мінімум сполучника | Бархатиста поверхня, легко змішується, потребує фіксації | Портрети, пейзажі, професійна робота |
| Олійна | Пігмент + лляна олія | Кремова, насичена, майже не обсипається | Початківці, ескізи, змішані техніки |
| Воскова | Пігмент + високоякісний віск | Стійка, яскрава, гірше змішується | Дитяча творчість, декоративні роботи |
Джерело: узагальнення даних з професійних довідників і практики художників.
Суха пастель ділиться ще на м’яку (більше пігменту) і тверду (більше сполучника). М’яка дає широкі насичені мазки, тверда — чіткі лінії та деталі. Багато художників комбінують обидві в одній роботі.
Олійна пастель часто вважається «навчальною», але сучасні професійні набори (Sennelier, Holbein) дозволяють створювати повноцінні картини з глибоким кольором. Воскова пастель менш популярна серед серйозних художників через обмежену пластичність.
Техніки роботи пастеллю
Основні прийоми будуються навколо того, як саме наносити і змішувати матеріал.
Штрихування. Короткі або довгі лінії різного напрямку. Перехресне штрихування створює тональні переходи без розтирання. Цей прийом особливо любив Дега.
Розтушовування. Пастель розтирають пальцем, паперовим торсіоном, ватним диском або спеціальною розтушовкою. Результат — м’які, «димчасті» переходи. Важливо не перестаратися: надмірне розтирання робить колір тьмяним і «брудним».
Бічне тушування. Паличку кладуть плашмя і проводять широкі смуги. Так швидко набирають великі площини.
Нашарування. На відміну від олії, пастель не дозволяє нескінченно перекривати шари. Зазвичай працюють від темного до світлого або навпаки, залишаючи «зубчик» паперу для наступних шарів.
Деякі художники змочують кінець палички водою або використовують пару (як Дега), щоб отримати більш живописний ефект. Сучасні водорозчинні пастелі дозволяють поєднувати суху і «мокр у» техніку в одній роботі.
Як обрати матеріали: для початківця і далі
Початківцю не варто одразу купувати набір із 100 кольорів. Оптимальний старт — 24–36 кольорів м’якої або олійної пастелі середнього цінового сегмента (Rembrandt, Mungyo Gallery, Van Gogh). Цього достатньо, щоб навчитися змішувати відтінки.
Папір критично важливий. Шукайте спеціальний пастельний папір із вираженою фактурою (Clairefontaine Pastelmat, Canson Mi-Teintes, наждачний художній папір). Звичайний офісний або гладкий акварельний папір майже не тримає матеріал.
Додаткові інструменти:
- м’яка гумка-клячка для висвітлення;
- торсіони різної товщини;
- фіксатив (робочий і фінішний);
- калька або пергамент для зберігання.
Для досвідчених художників мають значення світлостійкість пігментів і можливість купувати окремі палички замість цілих наборів. Професійні бренди — Sennelier, Schmincke, Unison, Terry Ludwig — пропонують сотні відтінків, у тому числі складні земляні та тілесні тони.
Поширені помилки початківців
Більшість розчарувань виникають не через «нездатність», а через типові помилки, які легко виправити.
- Неправильний папір. На гладкій поверхні пастель «ковзає» і обсипається. Рішення — купувати папір саме для пастелі.
- Занадто сильне розтирання руками. Жир зі шкіри змінює колір і створює плями. Краще використовувати серветки або торсіони.
- Графітний олівець для ескізу. Графіт змішується з пастеллю і дає бруд. Краще робити легкий начерк твердою пастеллю або сангіною.
- Занадто багато шарів одразу. Папір швидко «забивається», і нові кольори вже не тримаються. Працюйте поступово.
- Ігнорування фіксативу або його надмірне використання. Без закріплення робота обсипається. Надлишок фіксативу робить кольори темнішими і блискучими.
З практики багатьох викладачів видно: ті, хто одразу починає з якісного паперу і невеликого набору кольорів, просуваються значно швидше.
Як закріпити і зберегти пастельну роботу
Суха пастель — найкрихкіший матеріал. Частинки тримаються лише механічно. Тому фіксація і зберігання — обов’язкові етапи.
Фіксатив наносять тонкими шарами з відстані 30–40 см. Краще кілька легких розпилень, ніж одне рясне. Робочий фіксатив дозволяє продовжувати малювати поверх, фінішний — захищає готову роботу. Наносити потрібно на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, використовуючи захисну маску.
Лак для волосся — погана заміна. Він жовтіє з часом і може змінити колір.
Для зберігання:
- накрийте роботу калькою або пергаментом;
- тримайте горизонтально або вертикально в твердій папці без тиску зверху;
- для експонування обов’язково використовуйте раму зі склом і паспарту (щоб скло не торкалося поверхні).
При правильному зберіганні пастельні роботи можуть жити століттями — багато портретів XVIII століття збереглися в ідеальному стані саме завдяки цьому.
Ключові інсайти
Пастель — це матеріал, який дає майже чистий пігмент і миттєвий результат. Вона не прощає поспіху в виборі паперу і техніки, але щедро винагороджує тих, хто навчився відчувати її м’якість і фактуру.
Почніть із невеликого набору якісної сухої або олійної пастелі, спеціального паперу і простих вправ на штрихування та розтушовування. Через кілька тижнів ви відчуєте, чому стільки поколінь художників поверталися саме до цього матеріалу — він дозволяє говорити кольором прямо і без посередників.